Экологический менеджмент Украины
Работа из раздела: «
Экология»
Екологічний менеджмент
Система экоменеджмента в Україні визначається, формується і регламентується
Законом України «Про охорону навколишньої природного середовища», що
прийнятий ще в 1991 році. В даний час до нього вже зроблені виправлення, що
передані уряду України. Ці виправлення враховують законодавчі закріплення
екологічного аудита.
Відповідно до цього Закону, з метою державного керування в області охорони
навколишньої природного середовища є реалізація законодавства, контроль
дотримання вимог екологічної безпеки, забезпеченням проведення ефективних і
комплексних заходів щодо охорони навколишньої природного середовища,
раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості між
державними природоохоронними органами і громадськістю в області охорони
навколишньої природного середовища. Можна сказати, що державний
экоменеджмент має чотири цільові основні функції. Це, насамперед,
здійснення природоохоронного законодавства, контроль екологічної безпеки,
забезпечення проведення природоохоронних заходів і досягнення погодженості
дій державних і суспільних органів. З них найбільш розвиті перші дві
цільові функції: реалізація і контроль.
У нашій державі були в минулому, ще в часи тоталітарної системи, спроби
впровадити екологічний огляд (паспортизація) підприємств. Але з цього
нічого не вийшло. Протягом перших трьох років після твердження ДСТ
більшість українських підприємств склали такі паспорти, але в ті часи не
виникала потреба в цих документах. Тоталітарна система з антиринковою
ідеологією не в змозі була запропонувати ринкові механізми еколого-
безпечного господарювання. Тільки зараз почали створюватися умови, що
неодмінно зажадають ринкових механізмів і важелів, у тому числі екологічний
аудит. Благоприятствует цьому і діюче природоохоронне законодавство
України.
Для них створена відповідна організаційна інфраструктура, у которую входять
органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвиті цільові
функції забезпечення й узгодження, що є підставою управлінської піраміди.
Між іншим, яке підстава, таке і будинок. Можна сказати, що міцність таких
управлінських основ може забезпечити тільки екологічного аудита. Тільки
впровадженням екологічного аудита можна забезпечити як ефективне проведення
природоохоронних заходів, так і погодженість дій державних і суспільних
органів, місцевих органів влади, підприємств. Екологічна безпека
гарантується природоохоронним законодавством шляхом здійснення
попереджувальних комплексно взаємозалежних політичних, економічних,
технічних, організаційних, державно-правових і інших заходів. Комплексні
заходи здійснюються підприємствами відповідно до законодательно-
определенными екологічних вимог. У ринкових умовах державні вимоги
підсилюються конкурентною боротьбою за ринки збуту чи продукції залучення
інвестицій для розвитку. Ринкові вимоги до екологічної безпеки підприємства
зажадають проведення систематичної незалежної й об'єктивної оцінки ступеня
екологічних ризиків. Це можливо зробити тільки завдяки екологічному аудиту.
Причому, результати таких оцінок є конфіденційними і призначені для
посібника підприємства. Таким чином, компетентний, кваліфікований
екологічний аудит сприяє посиленню законодавчих гарантій екологічної
безпеки.
Правове регулювання екологічного менеджменту в Україні
З переходом нашої каїни на ринкову модель розвитку, в українській
термінології з'явилися невідомі раніше слова: менеджмент, маркетинґ, аудит,
консалтинґ, бенчмаркінґ тощо. Ці терміни здебільшого запозичені з
англійської мови і визначають інститути, характерні для країн з розвиненою
ринковою економікою. Разом з ними до законодавства України й у науковий
обіг проникнув термін “екологічний менеджмент”. Цей термін одразу увійшов у
моду, і науковці різних галузей знань, активісти громадських екологічних
організацій активно його вживають, вкладаючи в нього кожен свій зміст.
Більше того, згідно Концепції екологічної освіти України, затвердженої
рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2001
долі № 13/6-19, підготовці фахівців з екологічного менеджменту надається
державної ваг. Оскільки розв'язання екологічних проблем держави
здійснюється через розв'язання екологічних проблем конкретних підприємств,
впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах України є
завданням для держави вельми нагальним. Проблема правового регулювання
становлення і здійснення екологічного менеджменту в Україні і досліджується
в цій статті.
Одразу слід зазначити, що в Україні правові аспекти екологічного
менеджменту практично не досліджені. Окремі аспекти екологічного
менеджменту опрацювали: Погрібний О. О. (у частині екологічного
оподаткування підприємств) [1], Андрецев В. І. (в аспекті правового
забезпечення екологічної безпеки) [2], Кашенко О. Л. (фінансові аспекти
екологічного менеджменту) [3]. При підготовці цієї статті були використані
також наукові розробки вчених-економістів, фахівців у царині економічного
менеджменту. Оскільки саме поняття екологічного менеджменту прийшло до нас
з-за кордону, де воно досліджене детальніше, мі визнали за доцільне
використати також концепції екологічного менеджменту Ґранта Леджервуда,
Єлизавети Стріт та ін. закордонних авторів. Враховуючи ті, що проблеми
екологічного менеджменту Російської Федерації та України є багато в чому
подібними, нами було використано також праці російських дослідників, серед
яких найбільше цю проблему досліджував Сєров Г.П. [4]. Алі це були лише
дослідження окремих аспектів екологічного менеджменту, мі ж спробуємо
комплексно розглянути цю проблему саме з крапки зору правового регулювання.
Завданнями цього дослідження є: 1) опрацювати правове поняття екологічного
менеджменту; 2) визначити систему екологічного менеджменту; 3) описати
сучасний стан правового регулювання екологічного менеджменту; 4) окреслити
проблеми правового регулювання екологічного менеджменту та шляхи їх
подолання.
Саме слово “менеджмент” походити з англійської мови й означає “управління”,
“керування”. Цей термін виник на початку ХХ ст. у США, коли американський
дослідник Ф.У. Тейлор запропонував розглядати управління підприємством як
науку. З тієї години поняття менеджменту значно зеволюціонувало, виникли
різні види менеджменту, у тому числі й екологічний менеджмент. Незважаючи
на багатозначність цього поняття, у наша година семантично воно переважливо
означає управління локального рівня. Термін “екологічний менеджмент”
розглядається переважливо в таких значеннях: а) як діяльність громадських
екологічних організацій; б) як сукупність засідок, методів і засобів
управління природоохоронною діяльністю підприємства [4, с. 313]; в) як
система управління окремим природним комплексом, що підлягає особливій
охороні [5]; г) як частина загальної системи управління, яка включає
організаційну структуру, діяльність з планування, обов'язки,
відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для
формування, здійснення, аналізу та актуалізації екологічної політики
конкретної організації [6].
Як бачимо, більшість доктринальних позицій і законодавчих визначень
сходяться на тому, що екологічний менеджмент – це екологічне управління
найнижчого локального рівня, тобто – конкретним природним чи комплексом
джерелом екологічної небезпеки. На підставі наукового аналізу ознак
екологічного менеджменту можна дати таке визначення цього поняття:
Екологічний менеджмент – це управління екологічними характеристиками
конкретних суб’єктів екологічно небезпечної діяльності, джерел екологічної
небезпеки або окремих природних комплексів. Управління громадськими
екологічними організаціями не розглядається нами як екологічний менеджмент,
хоча діяльність таких організацій щодо впровадження конкретних екологічних
заходів може бути екологічним менеджментом.
За об’єктами екологічний менеджмент поділяється на: а) екологічний
менеджмент суб’єктів екологічно небезпечної діяльності (наприклад:
підприємств); б) екологічний менеджмент джерел екологічної небезпеки
(наприклад: сховищ радіоактивних відходів), в) екологічний менеджмент
окремих природних комплексів (наприклад: річки Дніпро). За суб’єктами
екологічний менеджмент поділяється на: а) внутрішній – здійснюється в межах
самого об’єкту управління (наприклад: здійснюється адміністрацією даного
підприємства) і б) зовнішній – здійснюється зовнішніми суб’єктами
управління щодо даного об’єкту управління (наприклад: законодавче
регулювання діяльності окремих підприємств, управлінські рішення
міністерств і відомств, яким підпорядковані конкретні підприємства). За
обсягом: а) цілковитий – охоплює усі екологічні характеристики об’єкту
управління, і б) частковий – охоплює лише частину екологічних характеристик
об’єкту управління. За джерелами правового регулювання: а) системний –
здійснюється шляхом впровадження на об’єкті менеджменту встановленої
законодавством системи екологічного менеджменту (наприклад, згідно ДСТУ ІСО
14001-97) і б) безсистемний – здійснюється відповідно до загальних норм
екологічного законодавства. За напрямками управлінського впливу: а)
екологічний менеджмент природокористування; б) менеджмент екологічного
ризику; в) обслуговуючий екологічний менеджмент (охоплює інформаційне
забезпечення, взаємодію з державними органами, громадськими організаціями,
створення екологічних фондів, екологічне страхування, екологічний тренінґ
та інші види обслуговуючої діяльності, яка входити до системи екологічного
управління, алі не стосується безпосередньо ні природокористування, ні
управління екологічним ризиком).
Будова екологічного менеджменту включає такі первні або першоелементи:
- суб'єкт екологічного менеджменту – чи особа організація, яка здійснює
екологічне управління об'єктом екологічного менеджменту;
- об'єкт екологічного менеджменту – суб'єкт екологічно небезпечної
діяльності, джерело екологічної небезпеки або природний комплекс, щодо
екологічних характеристик яких здійснюється екологічний менеджмент;
- зміст екологічного менеджменту – сукупність управлінських заходів, за
допомогою яких суб'єкт впливає на об'єкт екологічного менеджменту
(планування, облік, аудит, інформування, фінансування тощо);
- екологічний аспект (характеристика) – аспект функціонування об'єкту
екологічного менеджменту, який стосується вимог екологічного законодавства,
запобігання чи розв'язання екологічних проблем;
- ідеальний стан об'єкту екологічного менеджменту – результат, якого прагне
досягнути суб'єкт екологічного менеджменту через заходи управлінського
впливу на об'єкт екологічного менеджменту. Є об'єктивні і суб'єктивні
критерії визначення ідеального стану: об'єктивні – екологічне законодавство
й екологічна кризу; суб'єктивні – екологічна свідомість і культура.
На мал. 1 подано механізм екологічного менеджменту.
[pic]
На шкода, законодавство України про екологічний менеджмент розвинуте
недостатньо. Наразі правове регулювання екологічного менеджменту
здійснюється в двох напрямках: а) визначення еколого-правового статусу
суб'єктів екологічно небезпечної діяльності; б) впровадження систем
екологічного менеджменту. Істотним ґанджем першого напряму правового
регулювання є розкиданість правових приписів щодо здійснення екологічного
менеджменту в численних актах екологічного законодавства: у Земельному,
Водяному, Лісовому кодексах, Гірничому законі України від 6.10.99 р.,
Законах України “Про власність” від 7.02.91 р., “Про підприємства в
Україні” від 27.03.91 р., “Про охорону навколишнього природного середовища”
від 25.06.91 р., “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення” від 24.02.94 р., “Про транспорт” від 10.11.94 р., “Про
використання ядерної енергії та радіаційну безпечу” від 8.02.95 р., “Про
відходи” від 5.03.98 р. “Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001
р., “Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21.06.2001 р., тощо.
Кожен із зазначених законів визначає окремі аспекти екологічного
менеджменту підприємства, або порядок застосування окремих заходів
екологічного менеджменту (статистична екологічна звітність, екологічний
облік, інформування, оцінка екологічного впливу тощо). Такий стан справ
призводить до неефективності екологічного законодавства України в частині
здійснення екологічного менеджменту підприємств.
Еколого-правовий статус суб'єктів екологічно небезпечної діяльності за
напрямками діяльності суб'єктів поділяється на чотири види: а) еколого-
правовий статус щодо використання природних ресурсів; б) еколого-правовий
статус щодо запобігання негативного впливу екологічно небезпечної
діяльності даного суб'єкту на довкілля; в) еколого-правовий статус щодо
запобігання негативному впливу екологічних загроз на діяльність суб'єктів;
г) еколого-правовий статус щодо взаємодії суб'єкта з державними
екологічними органами.
Загальний еколого-правовий статус підприємств як суб'єктів екологічно
небезпечної діяльності і джерел екологічної небезпеки водночас, визначено
Законами України “Про охорону навколишнього природного середовища” і “Про
підприємства в Україні”. Так, ст.5 і ч. 1 ст.11 Закону “Про підприємства в
Україні” визначає право підприємств на спеціальне використання природних
ресурсів для здійснення своєї діяльності. Частина 2 ст.11 цього Закону
визначає обов'язок підприємств вживати природоохоронних заходів щодо
мінімізації негативного впливу на довкілля. Стаття 21 визначає
правосуб'єктність підприємства щодо запобігання виникненню надзвичайних
екологічних ситуацій. Статті 20, 32, 33 цього ж Закону визначають засади
взаємодії підприємства з державними органами.
Правові приписи, що визначають еколого-правовий статус при використанні
природних ресурсів, містяться в Законі “Про охорону навколишнього
природного середовища”(ст.38,39), а також у природноресурсному
законодавстві: Земельному, Водяному, Лісовому кодексах, Кодексі України про
надра, Законах “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 долі, “Про рослинний
світ” від 9 квітня 1999 долі, “Про охорону атмосферного повітря” у редакції
від 21 червня 2001 долі, “Про радіочастотний ресурс України” від 1 червня
2000 долі тощо. Зазначені законодавчі акти визначають не тільки права на
використання природних ресурсів, алі й порядок оформлення цих прав,
встановлюють механізм їх реалізації. У межах цього напрямку правового
регулювання забезпечується раціоналізація використання природних ресурсів.
Екологічний менеджмент отут передбачає належне оформлення прав на
використання природних ресурсів відповідно до законодавства України й
управління раціональним використанням цих ресурсів, включаючи їх облік,
сплату зборів за їх спеціальне використання, вжиття ресурсоощадних заходів
тощо.
Екологічний менеджмент у галузі забезпечення екологічної безпеки від
негативного впливу господарської діяльності на довкілля регулюється
розділом ХІ Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”,
Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення” від 24 лютого 1994 долі, “Про використання ядерної енергії та
радіаційну безпечу” від 8 лютого 1995 долі, “Про пестициди й агрохімікати”
від 2 березня 1995 долі, “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30
червня 1995 долі, “Про відходи” від 5 березня 1998 долі, “Про дозвільну
діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 долі,
“Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 долі, “Про
фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних
відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” від 19 жовтня 2000 долі,
“Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 долі тощо.
Зазначені нормативні акти визначають механізм забезпечення екологічної
безпеки при поводженні з різними джерелами екологічної небезпеки, обов'язки
підприємств щодо мінімізації негативного впливу на довкілля,
відповідальність за забруднення природних об'єктів тощо. Слід мати на
увазі, що іноді діяльність щодо використання природних ресурсів передбачає
забруднення довкілля (наприклад: викид шкідливих речовин в атмосферне
повітря чи їх скид у водні об'єкти) – у такому разі здійснюється
комплексний екологічний менеджмент за правовими приписами щодо
раціонального використання природних ресурсів і щодо негативного впливу
підприємства на довкілля.
Щодо правового регулювання негативного впливу екологічних загроз на
господарську діяльність, те воно здійснюється в двох напрямках: вимоги до
екологічної безпечності продукції підприємств для здоров'я населення і
вимоги щодо запобігання надзвичайних екологічних ситуацій. Перший напрям
представлень Законами “Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення”, “Про захист прав споживачів” у редакції від 15
грудня 1993 долі, “Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої
сировини” від 23 грудня 1997 долі тощо. Щодо іншого напряму, те отут діють
Законі “Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 долі, “Про
захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру” від 8 червня 2000 долі та ін. Зазначені нормативні
акти регулюють як забезпечення екологічної безпеки продукції підприємств,
так і запобігання негативним впливам надзвичайних екологічних ситуацій на
господарську діяльність.
Нарешті, щодо взаємодії з державними органами діють: Законі “Про охорону
навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу” від 9
лютого 1995 долі, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
від 1 червня 2000 долі, “Про підтвердження відповідності” від 17 травня
2001 долі та ін. Крім того, взаємодія з державними органами регулюється
також державними стандартами України, наприклад: ДСТ 17.0.0.04-90 Охорона
природи. Екологічний пашпорт промислового підприємства. Основні положення,
ДСТУ 3911-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і
подання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги і т.д. Позаяк
взаємодія з державними екологічними органами відбувається і при наданні
природних ресурсів, і при здійсненні екологічного обліку та поданні
екологічної статистичної звітності, здійсненні екологічного контролю,
реєстрації джерел екологічної небезпеки тощо, відповідно, правове
регулювання такої взаємодії може поєднуватися з регулюванням менеджменту
раціонального використання природних ресурсів, забруднення довкілля, тобто
екологічний менеджмент і його правове регулювання можуть носити комплексний
характер.
Інший напрям правового регулювання – впровадження систем екологічного
менеджменту на підприємствах, установах, організаціях. Чинне законодавство
передбачає три форми системи екологічного менеджменту:
а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки
підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств.
Загальні положення та вимоги;
в) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту
ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис
елементів і настанови щодо їх застосування;
г) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління
якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001.
ДСТУ 3273-95 є вітчизняною розробкою і визначає систему екологічного
менеджменту для забезпечення екологічної безпеки підприємств. Слід
зазначити, що всі стандарти, що визначають вимоги до систем екологічного
менеджменту, носять рекомендаційний характер і не є обов'язковими до
застосування. ДСТУ 3273-95 стосується не всіх екологічних аспектів
діяльності підприємства, а лише тихнули, що пов'язані із забезпеченням
екологічної безпеки. Згідно цього стандарту система екологічного
менеджменту передбачає ідентифікацію показників, що використовуються для
кількісного вимірювання безпеки і встановлення граничних нормативів цих
показників. Система менеджменту визначає напрямки негативного впливу
діяльності даного підприємства на довкілля. Управління показниками
безпечності здійснюється щодо шкірного джерела екологічної небезпеки даного
підприємства. Система екологічного менеджменту охоплює такі складники:
екологічна служба підприємств, обізнаність персоналу, визначення показників
екологічної безпечності та їх нормативів щодо шкірного джерела екологічної
небезпеки, врахування середовища розташування підприємства, рівня його
технологій, ресурсоспоживання, оцінка рівня екологічної безпеки, механізм
реагування на екологічні аварії, планування заходів екологічної безпеки,
постійний контроль за роботою системи, застосування заходів щодо поліпшення
роботи системи менеджменту екологічної безпеки.
ДСТУ ІСО 14001-97 – міжнародний стандарт, прийнятий Міжнародною
організацією стандартизації. Він широко поширений у Європі, алі в Україні
системи екологічного менеджменту відповідно до цього стандарту впровадили
лише три підприємства: “Кока-коли”, Харківське підприємство “Екотон” і
Севастопольський ЦСМ. Незважаючи на ті, що державна політика схиляється до
надання переваг підприємствам, що впровадили систему екологічного
менеджменту, в Україні цей напрямок розвинутий досить слабко. ДСТУ ІСО
14001-97 передбачає систему екологічного менеджменту щодо всіх екологічних
характеристик підприємства, а не лише щодо забезпечення екологічної
безпеки. Система екологічного менеджменту відповідно до цього стандарту
передбачає:
- формування та підтримання екологічної політики підприємства;
- визначення і виконання вимог екологічного законодавства;
- наявність організаційної структури екологічного управління;
- визначення екологічних аспектів діяльності підприємства та вимінювання
екологічних показників функціонування системи;
- розробка екологічних програм для планування екологічних заходів;
- визначення процедури здійснення екологічно небезпечних робіт;
- підготовку персоналу для знання процедур системи;
- налагодження інформаційних зв'язків між підрозділами підприємства,
державними органами, іншими організаціями;
- управління документацією системи для підтримання її в актуальному стані;
- визначення процедури реагування на надзвичайні екологічні ситуації;
- виявлення відхилень і підготовка коригувальних і запобіжних дій;
- реєстрація екологічних характеристик та інших даних системи;
- екологічний аудит і аналіз з боку керівництва;
- постійне поліпшення системи екологічного менеджменту.
Як бачимо, у системі екологічного менеджменту важливе значення мають:
визначення екологічних аспектів діяльності підприємства, визначення вимог
екологічного законодавства, планування екологічних заходів для управління
екологічними аспектами і постійного поліпшення результативності системи.
Алі система екологічного менеджменту може бути вбудована в систему
управління якістю згідно ДСТУ ІСО 9001-2001. Екологічні характеристики є
невід'ємною складовою показників якості продукції, тому загальне управління
якістю передбачає врахування й екологічних характеристик. Через це багато з
підприємств, які впровадили систему управління якістю (в Україні – близько
700) інтегрують систему екологічного менеджменту у свої системи управління
якістю [7, с. 212].
Таким у загальних рисах є чинне законодавство України про здійснення
екологічного менеджменту. Істотною проблемою ефективності законодавства про
екологічний менеджмент є його розрізненість по великій кількості нормативно-
правових актів. Навіть фахівцям важко дослідити всю сукупність приписів
щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності, не кажучи вже про
керівників окремих підприємств. Крім того, проблемою законодавства про
екологічний менеджмент є його недосконалість і суперечливість: окрім того,
що в нас вже досить багато прийнято актів екологічного законодавства,
смороду не завжди узгоджені один з одним, доволі часто один одному
суперечать. Чи не тому керівництво вітчизняних підприємств, зазвичай, мало
уваги приділяє екологічним проблемам?
Безумовно, для того, щоб забезпечити ефективність екологічного менеджменту
в Україні, потрібно удосконалити законодавство в цій царині. Це можна
зробити або шляхом кодифікації норм законодавства про екологічний
менеджмент, або шляхом його інкорпорації. Крім того, для ефективного
впровадження систем екологічного менеджменту необхідно опрацювати методичні
рекомендації та деталізовані інструкції щодо порядку їх впровадження, адже
викладення вимог до систем екологічного менеджменту в міжнародному
стандарті не завжди є зрозумілим для керівника українського підприємства.
Найкращим способом удосконалення законодавства про екологічний менеджмент в
Україні, на наш погляд, буде прийняття закону “Про екологічний менеджмент”,
який би встановив загальні вимоги до екологічного менеджменту підприємств
(як системного, так і несистемного характеру). Разом з тім, слід привести
до єдиної системи й екологічне законодавство України, яку регулює порядок
використання підприємствами природних ресурсів, поводження з джерелами
екологічної небезпеки та взаємодію з державними екологічними органами.
Ідеальна модель законодавства про екологічний менеджмент винна складатися з
закону, який установлює загальні положення про екологічний менеджмент, а
також уніфікованої системи природноресурсного законодавства, законодавства
про екологічно небезпечну діяльність і про управління в галузі екології.
Добрі опрацьований кожний елемент цієї системи дозволити забезпечити її
ефективність. Іншим складником державної політики щодо екологічного
менеджменту має статі інформування керівників підприємств про законодавчі
моделі екологічного менеджменту, адже багато хто з їх просто не знає про
можливість впровадження таких систем на своєму підприємстві.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що законодавство України
про екологічний менеджмент потребує вдосконалення, також потребує
вдосконалення і державна політика щодо екологічного менеджменту. При
вдосконаленні законодавства необхідно здійснити його систематизацію для
розробки злагодженої системи законодавства про екологічний менеджмент. Алі
порядок розробки і впровадження такої системи – предмет подальших наукових
досліджень щодо екологічного менеджменту. Перспективними напрямками
подальших наукових досліджень є також механізм впровадження систем
екологічного менеджменту на підприємствах України.
Summary
The Legal Regulation of Environmental Management in Ukraine
The article deals with the problems of developing of the new system of
environmental management legislation in Ukraine. The notion of
environmental management, its classification and modern Ukrainian
legislation on environmental management are discussed in this article. The
author comes to the conclusion, that Ukrainian legislation in the sphere of
environmental management is not effective enough and describes the
directions of optimization of Ukrainian legislation in this sphere.
Список використаної літератури
1. Екологічне право України/ за ред. Попова В. К., Гетьмана А. П. – Х.,
2001. – 480 с.
2. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-
практичний посібник.- К., 2002. – 332 с.
3. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. – Суми, 2000. – 317 с.
4. Сєров Г. П. Екологічний аудит. Концептуальні й організаційно-правові
основи. – М., 2000. – 768 с.
5. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та
поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Заради
України від 27.02.97 р. № 123/97-ВР.
6. ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та
опис елементів і настанови щодо їх застосування. – К.: Держстандарт, 1998.
7. Stephen George, Arnold Weimerskirch. Total Quality Management:
Strategies and Techniques Proven at Today’s Most Successful Companies.- New-
York- St. Petersburg, 2002. – 256 c.
