Грошовий обіг України
Работа из раздела: «
Экономическая теория»
1. Система грошового обігу та еволюція її типів.
У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і
продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг
– це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання
національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків
та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів
і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.
Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і
тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В
сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної
кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким
рівнем життя більшої частини населення.
У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають
взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.
У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може
здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними
посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами,
організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки
цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.
Базова модель грошового обігу включає в себе:
1. ринки ресурсів і продуктів;
2. банки;
3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.
продукти
продукти
гроші
гроші
ресурси ресурси
Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою
стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В
базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча
насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила).
Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг
готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі
малюнка.
Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і
споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які затримки,
крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію
неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.
Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування
національної грошової системи.
Грошова система – це визначена державою форма організації грошового
обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу
становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують
її функціонування.
Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку
розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з
об’єктивних потреб забезпечення нормального товарно – грошового обігу і
національно – історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому
кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія
складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних
сил, свої політичні цілі та економічна політика.
Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості,
мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:
1. грошову одиницю
2. види державних грошових знаків;
3. масштаб цін;
4. валютний курс;
5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових
знаків;
6. регламентацію безготівкового грошового обігу;
7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації
міжнародних розрахунків;
8. державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне
регулювання.
Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.
1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий
знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило,
грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн
для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня =
100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.
Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в
Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й
становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції,
проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших
країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від
нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції.
При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді,
коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.
2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у
грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді
банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних
казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах,
паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються
лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у
грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.
3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної
вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову
кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної
реформи 1976 – 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової
одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну
значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути
виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах
функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни
тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у
взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому
ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна
валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по
відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від
встановлення офіційного масштабу.
Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної
маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом
взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом
виміру вартостей товарів за допомогою цін.
4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями
(валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний
курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї
країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.
Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин,
економічного і соціально – політичного стану суспільства можуть
застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів;
системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою
економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів,
коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.
Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від
видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і
наслідок фіксованого курсу.
5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових
знаків.
Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього
законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.
У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і
безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих
потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами
і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж
видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом
кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу
досягалося через систему вартісних балансів.
6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція
держави і НБУ, яка реалізується через:
1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на
рахунках банків;
2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом
безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;
3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків,
порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових
розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність»
і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про
застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним
документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському
обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.
Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації
безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності
забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і
використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі
шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і
обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою
сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге,
платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження
продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і
реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за
згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без
згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише
у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до
держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи
розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими
суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти
господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для
відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові
рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками
договори про розрахунково-касове обслуговування.
7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації
міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі
функції:
V здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної
політики України;
V складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс
України;
V контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього
державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній
валюті уповноважених банків нерезидентів;
V нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для
здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення
валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
V визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних)
курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у
розрахункових (клірингових) одиницях.
Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:
V надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та
іншими активами;
V відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде
рахунки банків – кореспондентів;
V купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній
валюті;
V зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали,
дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому
ринках без квотування і ліцензування;
V розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно
або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;
V проводить операції з резервними фондами грошових знаків.
8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне
регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності
визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні;
розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за
повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської
системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного
функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.
У відповідності з цими завданнями НБУ:
V здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним
документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною
Радою України;
V монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;
V виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних
установ, організує систему рефінансування;
V встановлює для банків і кредитних установ правила проведення
банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені
з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та
коштів;
V створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-
кредитної і банківської статистичної інформації та статистики
платіжного балансу;
V визначає та координує створення сучасних електронних платіжних
засобів, розрахунків та технологій;
V встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх
філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських
операцій;
V здійснює нагляд за діяльністю банків;
V аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних
відносин;
V організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших
цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських
операцій;
V здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів
України.
Отже, сучасна грошова система характеризується:
V відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ
про демонетизацію золота;
V переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою
за своєю природою наближаються до паперових грошей;
V збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і
паперових грошей у вигляді казначейських квитків;
V випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів
держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;
V розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у
обігу готівки;
V зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для
подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам
економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.
Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що
перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:
1) залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи
грошових систем:
a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням
грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської
системи, використання переважно економічних важелів підтримання
стабільності грошового обігу тощо;
b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні
методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним
було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення
Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;
2) залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і
глибини міжнародного поділу праці виділяють:
a) грошові системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні
валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових
ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно
конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного
грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і
грошового обігу;
b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують
адміністративно – командні важелі управління суспільним
виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової
одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних
операціях тощо.
3) залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:
a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то
такі системи грошового обігу називають грошовими системами
металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в
обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є
безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;
b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали
з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.
Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм,
монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.
Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального
еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і
сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній
необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що
виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у
XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.
За паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними
монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове співвідношення,
яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам
функцію законного платіжного засобу.
Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б)
використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило
природі даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише
один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не
відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не
сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності
грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX
ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з
каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому
виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають
з обігу більш вартісні”.
Оскільки біметалізм породжував нестабільність грошової системи і
труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а
розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного
загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася
монометалева грошова система.
Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або срібло)
слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі
монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.
Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.
На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст. – 1914 р.) в її
основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно
обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей,
але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.
Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального
суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва,
вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу
капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були такі
його переваги:
1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції
грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні
золоті монети;
2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як
правило на монетному дворі);
3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і
функціонування вільних ринків золота;
4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в
процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що
забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.
Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності
достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно
були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін
банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних
дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки
Першої світової війни до значного перевищення грошово – паперової маси в
обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до
припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації
золотомонетного стандарту в країнах – учасниках війни. Під час грошових
реформ 1934 – 1929 рр. Були зроблені спроби відновити золотомонетний
стандарт, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і
золотодевізного стандартів.
Золотозливковий стандарт – це система, за якої золоті монети
вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на
золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній
ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.
З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи –
золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою
американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода про перехід
на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не
обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою
національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс
національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі –
продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.
На зміну системі золотого монометалізму у 70 – х роках приходить
система нерозмінних кредитних грошей ( Ямайська грошова система), яка
характеризується наступними рисами:
V остаточна демонетизація золота;
V відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);
V панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;
V посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва
і держави;
V державне регулювання грошового обігу.
Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що
виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і
безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки).
За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим
грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 – 20% усіх
грошових засобів.
В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням
грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов’язане з
регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим
забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною
валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу
(дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу
іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є
ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до
інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення)
грошей, що знаходяться в обігу.
Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один
одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні
гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний
(символічні гроші), депозитно – електронний (банківські депозити,
“електронні гроші”, кредитні картки).
В процесі зміни типів грошових систем золото втратило більшість
грошових функцій, воно демонетизувалось. За приблизними оцінками, у
стародавні і середні віки (до 1600 р.) на різні виплати було видобуто 13,3
тис. т золота, а з 1600 по 1990 роки – ще 106,2 тис. т . Сьогодні близько
третини всього золота (38 – 39 тис.т) зосереджено в державних запасах
різних країн, приблизно чверть (28 – 30 тис.т) – тезаврована, тобто
накопичена приватними особами, більше третини (40- 42 тис. т) – використано
в ювелірних, зубопротезних і промислово – технічних виробах, певна частина
(9 – 13 тис. т) знаходиться у похованнях, гробницях, скарбах, руїнах
стародавніх міст, в затонулих кораблях на дні морів і океанів.
Водночас, в сучасній економіці здійснює обіг велика різноманітність
грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.
(
( Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг”: навчально – методичний
посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999р. – Стор. 51 – 63
*Ковальчук В. “Основи економічної теорії” короткий курс, - Тернопіль,
1999р. – Стор. 38 – 39
*ЛагутінВ.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник – 3-є видання,
- Київ: Товариство “Знання”, 2001р. – Стор. 25 - 27
-----------------------
Ринок продуктів
Ринок ресурсів
Населення
Підприємства
Банки
